Юлія Гудзь — про марафони і магію ранку, спорт замість психолога і усмішку як головний секрет краси
Ми починаємо новий проєкт #Amelie_інтерв’ю — спілкуємося з людьми, які надихають нас і тебе. Зустрічаємося в шоурумі Amelie, на Волошина, 43, записуємо розмови, робимо фото, відео і ділимося з тобою.
Першою ми запросили Юлію Гудзь. Вона бігає марафони, прокидається вдосвіта, випікає найсмачніші сінабони. Спільно з сестрами Антоніною і Олександрою заснувала в Ужгороді студію GFamily, де також працює тренером.
Ми запитали про “магію ранку” і відчуття на 42-му кілометрі марафону. Про спорт замість психолога і усмішку як головний секрет краси. І просто про щоденне життя і рутину, за чим нам дуже цікаво спостерігати в інстаграмі.
— Юліє, як виглядає твій типовий день?
— Мій типовий день починається рано-вранці. Я прокидаюся приблизно о шостій, готую собі супер-смачний сніданок — це прям моя якась магія, я насолоджуюсь цим ранковим часом. Просто сісти і з’їсти вівсянку з миски — це не моя історія. У мене сніданок має бути красивий, смачний, корисний.
Потім у мене або ранкове тренування, або йду на пробіжку. І так само протягом дня — тренування, пробіжки — ніби я нічого не роблю, крім того, що тренуюся😉 Протягом дня готую смачну їжу, зазвичай я роблю це все вдома.
— В місті ти не їси, не смачно?
— Зазвичай, що мені смачно, це піти в столову — з’їсти гречку і салат. От коли не встигаю додому — я їм у столовій гречку з капустою — оце для мене смачна, така звичайна, проста їжа.
— Як заряджаєш себе на класний день? Є ритуали, які 100% мають бути, щоби день вдався?
— Усміхатися. Якраз вчора клієнтка говорила мені на тренуванні: от правда, буває в тебе день, коли просто встаєш — і все не так, несмачна їжа, настрій не такий. Я кажу: та ні, не буває. Ти просто прокидаєшся і вже маєш бути щасливою.
Треба багато усміхатися. От я якраз думала, чого діти багато сміються, вони ж просто це роблять, їм весело. Мені здається, що в мене ще ця така дитяча здатність.
— У тебе був період, коли ти прокидалася о п’ятій ранку. Як це впливало на твоє життя?
— Це почалось десь три роки тому. Я прочитала книгу “Добрий ранок щодня” — там було про ці “п’ять годин ранку”, що всі успішні люди прокидаються в п’ять годин ранку. Я подумала: ну все, пора! Це був лютий місяць, я дочитала ту книгу, а вони там кажуть: лиш завтра не пробуйте прокидатися в п’ять ранку. А це якраз мала бути неділя. Я думала: починати з неділі, п’ять годин ранку, лютий??? Нє.
Я почала з понеділка. Я не знаю, як я могла це робити, тому що лягала так само в 11-ть, 12-ть годин, прокидалася в п’ять ранку, бігала, читала вранці, робила якісь свої ритуали з чаєм… Я протрималася цілий місяць — і це був просто прекрасний період.
Потім я забила на це все, але воно якось так періодами в мене: то прокидаюся так рано, то ні.
Але!
Мені порадили книгу “Чому ми спимо?”, я прочитала її буквально місяць тому. Там з першої сторінки починають навалювати, що треба багато спати, як цей недосип впливає, “що ніхто не говорить, що ці успішні люди помирають дуже рано”. І от після тієї книжки я почала трошки довше спати і не корю себе за те, що поспала у вихідний день до восьми або дев’яти. Я думаю: ага, значить, так треба було моєму організму, він хотів виспатися і йому так добре.
Але я все одно повертаюся до ранкових підйомів, тому що вони для мене якісь магічні. Це час, коли знаєш, що всі сплять, а ти прокинулась, робиш свої справи… Я люблю чай робити, можу книгу почитати, зробити сніданок, не поспішаючи, насолодитися ранком…
— А були мінуси в твоєму ранковому прокиданні?
— Ні, мінусів не було. Можливо, те, що я мало спала, якось в подальшому впливало на організм. Можливо, тому, з часом, мені хотілося трошки довше спати. Але от прям мінусів — жодних.
— Ти бігаєш півмарафони, марафони. Що відчуваєш на двадцятому кілометрі дистанції?
— Я відчуваю щастя, втому… Інколи можу відчувати стан, коли думаю, що ненавиджу біг, і нащо взагалі це роблю. Запитую себе: чому не сидиш десь собі на галявині і не п’єш каву, от нащо ти це все собі придумала?
Але після — просто ейфорія.
Можливо, в якийсь момент думаєш, як ти це ненавидиш, і це остання твоя пробіжка. Але проходить година-дві — і реєструєшся на новий забіг.
— Кажуть, у спортсменів більше дофаміну, ніж в офісних працівників. А якщо в тебе поганий настрій, то як з нього виходиш?
— Це 100%, що більше дофаміну.
Якщо в мене поганий настрій, то йду тренуватися або їсти щось смачне. Пробіжка дуже рятує. Пробіжка — це взагалі, мені здається, мій психолог. Я жодного разу в житті не була в психолога, і думаю, це завдяки бігу. Тому що біжиш із якимись своїми думками, вибігаєш весь негатив. Ти прибігаєш додому і думаєш: як все добре, ну який ще психолог.
Коли нема настрою — треба просто піти на тренування. От так до нас люди приходять і говорять: йшла на тренування, думала, блін, нічо не зроблю, а перша вправа — і в мене сили з’явилися. Енергія породжує енергію. Справді, може, інколи треба десь через силу себе змусити піти на тренування, але ти ніколи не пошкодуєш, що зробила це.
— Як тренер, ти, мабуть, маєш мотивувати і надихати дівчат. Яким, на твою думку, має бути тренер, щоби до нього хотіли прийти на заняття?
— Я думаю, він має бути прикладом.
По-перше, для мене важливий візуальний вигляд. От прям дуже! Я не уявляю, як можна ходити до тренера, на якого не хочеш бути схожим. Або якщо тобі не подобаються його звички, його лайф стайл. Тому думаю, що тренер має виглядати як тренер: підтягнутий, має займатися спортом, не має мати поганих звичок. Для мене це не окей, коли тренер курить. Ну, можна випити, я нічого не говорю, але це не мають бути такі супер-алкогольні вечори.
По-друге, на мою думку, тренер має бути десь і психологом, і твоїм другом. До нас приходить багато дівчат — от просто ніби до психолога. Вони говорять про все, що їх турбує, ми багато спілкуємося. Я вважаю, що тренер має завжди підтримати.
— Це, мабуть, всюди так, що людина тягнеться за особистістю? Якщо вона тобі імпонує, то хочеш більше часу бути з нею.
— Так. Тому наші дівчата говорять, що вони йдуть за атмосферою, за якимись емоціями. От ми в неділю йдемо з клієнткою на пікнік.
— Чи є в тебе секрети краси? Якщо так, то поділися з нами🥰
— Секрети краси? Усміхатися — я думаю, це дуже важливо, тому що усміхнена і щаслива жінка — це відразу дуже красиво.
Важливо і корисне харчування, спорт, сон, вода. Банальні, здається, речі, але вони відіграють роль.
— А ще розкажи про своє волосся. Ти навіть з ерокезом була… А чому зараз таке довге, відчуваєш потребу мати саме таке?
— Я прям не уявляю, що має статися, щоб я підстригла волосся. Прям не уявляю! В мене завжди було довге волосся, але були підліткові заскоки, коли я підстригла волосся для ерокезу. А от зараз не уявляю ні каре, ні будь-яку іншу зачіску. Тільки кінчики підстригаю.
— І останнє питання, а що найбільше любиш з косметики Amelie?
— Я взагалі люблю косметику Amelie, і в мене є багато клієнток, які і ваші клієнтки, ми обговорюємо ваші новинки. У мене, до речі, з’явився новий засіб, який мені подарувала клієнтка. Це — бельді, мені дуже подобається стан шкіри після нього.
Але найбільше мені подобається — сироватка (гель-сироватка з алое та гіалуроновою кислотою). От прям обожнюю її і вранці, і ввечері, вона дуже легко лягає, тому мені класно і перед бігом.
Інтерв’ю: Оксана Чайка
Текст: Евеліна Гурницька
Фото: Богдан Белень